ВІРШІ
І так спекотно, вогнище твої долоні
На моїх щоках малюють сонце
У віконця виглядає загадкова лінь
У тінь ховає повсякденність
Буденність рим, самотність
Залишає слід крокуючи вперед
Невпевнено малюючи весну та спів
Тих слів, що ти так гірко проковтнув
Коли зустрілись наші очі.
.
Ти - сніг.
Ти завжди безперечно вчасно
Впаду в обійми зимні
Зігріюсь
Та втіку, як відлік часу
Сховаю лиш твій погляд
У кишеню піджака.
Зима буває гаряче
самотня та водночас -
палка.
.
Схопила твій погляд
В кулак заховала
Зорепад посмішок навколо
Тебе
Хотіла б поряд бути
Та я за кілóметри нашої планети
На Марсі саджатиму я квіти
Щоб ти дарував іх мені кожної п’ятниці
Та по понеділках
.
І так спекотно, вогнище твої долоні
На моїх щоках малюють сонце
У віконця виглядає загадкова лінь
У тінь ховає повсякденність
Буденність рим, самотність
Залишає слід крокуючи вперед
Невпевнено малюючи весну та спів
Тих слів, що ти так гірко проковтнув
Коли зустрілись наші очі.
.
Fog after sunrise
September vibes
makes piano addicted.
Sometimes
Fingers dance favorite waltz
Can you see it?
Leaves know the rhythm,
Whistling:
One two three123
One two12..
Inspiring? Do you see?
.
Схопила твій погляд
В кулак заховала
Зорепад посмішок навколо
Тебе
Хотіла б поряд бути
Та я за кілóметри нашої планети
На Марсі саджатиму я квіти
Щоб ти дарував іх мені кожної п’ятниці
Та по понеділках
.
Ти - сніг.
Ти завжди безперечно вчасно
Впаду в обійми зимні
Зігріюсь
Та втіку, як відлік часу
Сховаю лиш твій погляд
У кишеню піджака.
Зима буває гаряче
самотня та водночас - палка.
.
Поблизу, за декілька кроків
Ранок дощить снігом
А ми бігом летимо
Між хмар не чуєм сонця
Що засинає обіймаючи весну
Я знов біжу
Не бігти. Зупинитись. Відкриваю очі
Нарешті
полонені бачать серед ночі
Ті промені, що ми згубили вдень.
.
Міцніше погляду лиш думка
Що розфарбує мої щоки
Коли торкнешся мовчки, чую крик
Я червонію
Знов біжу
Крихкою ковзанкою майоріє мрія
Де ми всі діти, де ми роздіті
Де сам на сам з собою
Де чесне все, від сміху до ковтання сліз
Раніше я була стіною
Тепер ти є стіна
А я шукаю скрізь
Ту парасолю, що загубила
Чи то була навмисна дурість
Цілують важкі краплі неба ніс
Пірнаю,
Я начебто ніде і скрізь
.
В момент настане знову ніч
Коли накриєш теплим спогадом
Що вирвався на волю
Замореним життям не треба парасолі
Щоб відчувати хто є близ
Ці сотні тисяч міст - не більше кроку
Щоб наздогнати вітер,
Перемогти всі гори
.
Мысль рождается не с проста
А с очень сложного начала конца
В закоулке темных теней и битых стёкол
Около витражей не видно лица
Твоего шага вперёд, хитрецом
Может каждый быть, но не являться
Мне нужно признаться
Себе.
.
